Візьміть мене в Голандію!

       Наприкінці цього року довелось мені пожити в Роттердамі, на згадку собі хотілось би написати приємні спогади в блог, а також спробую поділитись з вами цікавим досвідом про життя, культуру, людей і т.п.
        По завершені року якось назбирується дуже багато справ, і вічно бракує часу, та наданий момент я знаходжусь в швидкісному екпресі Берлін-Роттердам, і їхати мені ще довго думаю це хороша нагода щоб почати писати “мемуари”.
        Почну з того що сама Голандія маленька країна, роташована на рівнині, та порізана шільною мережею річок та штучних каналів. Пасовища, на яких переважно вівці, розділені вузькими каналами замість парканів. Та взагалі куди б ти не ішов в будь якому напрямі буде вода, багато води, вона усюди, в річках, каналах у повітрі, дощ тут може іти декілька разів на день, чергуючись з сонцем, але про це далі. Близький доступ до океану, розвинув порти, і вони є у кожному місті в Роттердамі він один з найбільших в Європі. З висоти пташиного польоту вигляд ніби ти потрапив у гру "Cities: Skylines", відчуття ніби хтось зверху акурано і плановано забудовує і підлаштовуєтсья під ланшафт






Частина перша. Архітектура

        Не хотілось би копіювати статті із туристичних путівників та вікіпедії, розповідати про історію Роттердаму, його архітектурні особливості, відмінності від інших міст. Для загалу лише скажу що місто можна розділити на дві частини, “історичну” та модернову-промислову із високими бізнец центрами, широкими проспектами, і диковиними пам”ятникими.


 

Як я уже писав раніше тут дуже багато води, невеличкі відгалуження річок, та канали у центрі міста створють атмосферу спокою це потрібно відчути, мені дуже подобалось гуляти такими парками, скверами, я навіть не знаю як краще назвати їх, у кожному зних я знаходив якусь чудернацьку скульптуру, у воді завжди були качки інколи чайки та лебеді. Багато будинків розташовані на берегах каналів чи річок, а біля них пришвартовані кетери, яхти чи човни.



Частина друга. Велосипеди
        У мене, напевне, на довго залишиться звичка із Роттердама повертати голову 6 разів у різні сторони коли переходиш дорогу. На початку двічі щоб перейти першу велодоріжку, далі смугу для автомобілів, тоді знову на велодоріжку по іншій стороні. Велосепедисти в Голандії, їздять настільки обезбашено, та так що шанс бути збити автомобілем набагато меньший ніж велосипедом. Можливо через прекрасну інфраструктуру і мережу велодоріжок тут так багато велосепедистів. Стосовно автомобілів, то вони є, і багато електрокарів і водії завжди, отак прям завжди зупиняються перед пішохідним переходом навіть якщо ти тільки подумав перейти дорогу. Скутери їздять по велодоріжках вони мають на це право тут.




        Більшість велосипедів для їзди по місту обладнанні сидіннями для дітей корзинами, та іншими чудернацькими прибамбасами, а от гірських майже немає, не комфортно напевне. У місті багато велопарковок, двохрівневі біля головних споруд, універмагів, торгових центрів та на вокзалі, та ж сама ситуація. Я напевне не знайшов би вулиці де б не було припарковано велосипед, їд дуже дуже багато. Більше того велосипеди дуже доргі, новенький велосипед не брендовий коштує 750Є-1000Є. Велосипедом їздять у будь яку погоду навіть у дощ і сніг, по засніженим велодоріжках.

 

Частина третя. Погода.

        Дорогий Льовове, пробач мені що так часто нарікав на дощ і капризну погоду. У Ротердамі дуже мінлива погода, висока вологість, і напевне через близкість до океану дуже часто падає дощ, ну як часто, разів з 10 на день, отак покапає 10 хв і сонечко, а буває льє цілий день без зупину. Тут потрібно завжди носити із собою парасолю тоді можливо вдастся відлякати дощ. Хоча парасолю носити не варіант так як через вітри вона не витримує 2-3 днів, простіше їздити не велосипеді в дощовику. У ранці тут дуже часто усе поглинає туман, ховаючи верхівки хмарочосів.




        Трава тут завжди зелена я не знаю як за нею доглядають, але навіть у грудні трава тут зелена. Коли посередині дня проглядає сонечко здається що це не зовсім пізна осінь, а в нашому виппадку зима.


Частина четверта. Люди.

        Я не зовсім впевнений що сформувало мою скверну думку перед поїздкою в Голандію, про людей які напевне там живуть, що вічно обдовбані, гомосексуалів чи сексуальну революцію, та я помилився. Насправді тут якось все в рамках пристойного. Так можна почути запах "Марії Іванівни" ідучи на роботи чи навпаки, але так щоб на вулицях було повнісінько обдовбаних чи наркоманів то ні. Багато сексшопів, тут я згідний, так як у нас аптек на кожному кроці, але це не привід судити стосовно їх розбещеності, інакше про українців можна сміливо сказати, що ми всі хворі.
        Голандії багато людей різних національностей, у мене є думка що це через те що Голандія “портова країна” і люди освоювались і залишались тут жити зійшовши з корабля. Та можливо це просто наслідки глобалізаці, і всі хочуть жити в Голандії! Візьміть мене в Голандію! Люди приязні, і завжди поспіхаються, на вулиці, на роботі (ні вони не обдовбані) просто насолоджуються кожним днем. Багато з них займаються спортом, і бігають, для підтримання здорогово голанського духу. Офісійна мова Датська, але майже усі розуміють і розмовляють англійською, навідмінно від німців.





Частина П”ята. Їжа

        Їжа тут смачна, але дорога, тому я не ї'в:)
        Продукти тут якісні правда усе на упаковках Дацькою, і навіть знайти сіль, в маркеті було челенджом для мого товариша. Дуже смачний сир. Ох, який смачний сир, усякий різний. Ну прям капець як смачно. Сортів дуже багато, коли їздив на вихідних в Амстердам, то у сирних магазинах від різноманіття смакові рецептори втрачали свідомість, від класичних старих сирів до сиру з часником. Ціни на їжу тут трохи завищені. В кафе-ресторані це 15-25Є за вечерю, якщо готувасти вдома то на продукти іде близько 5-8Є. Шоколад, Tonny Chocolony тепер мій улюблений шоколад, і байдуже чи це канонічний чорний чи молочний шоколад з горіхами. Дуже смачний! Кожної суботи у центрі Роттердаму розгортається ринок де можна придбати різні продукти "щойно з грядки".



На завершення.

Голандія мені дуже сподобалась, це красива і приємна країна в якій багто чого зроблено з опікою про людей. Залізнодорожня транспортна система на межі можливо, хоч і перестає працювати коли починає опадати листя через можливі ризики блокування стрілок. Гарна природа, красиві будівлі та парки, привітні люди. Можливо, якщо б тут не було так мокро, то я б задумався над тим, щоб переїхати сюди жити.

Кінопауза (Old edition)

Чистив ВК, переглядав стрічку і побачив багато рекомендацій кінофільмів, не зміг втиматись, що б не пренести сюди жменьку фільмів які я зацінив. Отож хто шукає щоб таке кльове подивистись, на вихідних,  до уваги цей пост. Можливо без детальних описів і відгуків, але які вже і є.

Рекомендовано до перегляду фільм Серджо Леоне — "Хороший, поганий, злий" (The Good, the Bad and the Ugly)
Фільм з душею, який вам запам"ятається. Він завершує «доларову трилогію» вестернів за участю Клінта Іствуда (попередні стрічки — «За пригорщу доларів» 1964 року та «На декілька доларів більше» 1965 року) заодно і їх можете переглянути, для повноти картини. Якщо у вас достатньо часу, і хочете з головою поринути і відчути дух "Дикого заход", ця трилогія для вас.




Також пропоную до перегляду фільм: Охота (Jagten) 2012 режисер Томас Вінтерберг.
Праця режисера та оператора титанічна, чудово переданий настрій, життєвого фільму. Не варто очікувати екшину, стрілянини, розслідувань та заковиристих ниток сюжету, просто насолоджуйтесь атмосферою яку створює фільм. А висновки робіть самі.

Переглянув фільм "Джек Ричер" 2012, фільм не схожий на голівудські екшини, цікавий сюжет в який вплетена величезна кількість тонких ниток фраз та ідей, вловивши які можна отримати від фільму море задоволення. Фільм однозначно вартий уваги.
Приємного перегляду. 9/10

Collapse )

Про охоронні системи.

Оце стало цікаво скільки вартує встановлення охоронних ситем, і полазивши по сайтах помітив що дуже часто викладають статистику на зразок.
20 років досвіду, 3000 співробітників, 350 машин, прибуття оперативної групти 3-5хв

Думаю що накращою статистокою і рекламою для охоронних ситем було щось на зразок
за останній місяць 3000 спрацювань сигналізації, 100 з яких спроба взлому. Запобігання пограбуванню 98/100 випадків.

Кінопауза.

Тут має бути фраза про те що я давно сюди не писав.
Останнім часом у прокат виходять десятки фільмів, відгуки критиків і фокус груп з попередніх переглядів обіцяють фільмам успіх на великих екранах, але виходить так що дійсно достойних фільмів виходять одиниці. В цьому пості я напишу декілька фільмів котрі я переглянув останнім часом і які реально вразили і запам”ятались мені. Боюсь що навіть зроблю декілька спойлерів, але не більше ніж у трейлерах до самих фільмів.

Collapse )

ВойТІвІТ!

              Рік підходить до закінчення і як годиться треба підбити підсумки просування в сфері ІТ. Час летить і навіть не здається що вже от почнеться новий – 2017 рік. По хронології, на початку минлого року я змінив місце роботи і пішов на позицію Full stack developer в компанію Rolique. Виходячи з принципів банальної логіки, якщо я досі тут працюю значить місце роботи мене повністю задовольняє.Collapse )

Вона

            Ранкове проміння, побившись крізь тло фіранок наповнило, світлом кімнату. Зрадливий будильник подав сигнал і час було прокидатись. Як і кожного ранку, Сашко, заварюючи каву, бурмотав під ніс плани на робочий день. «Зібрати документи, відправити заяву, зробити звітність» - усе як завжди, нічого особливого:  «Не забути зателефонувати мамі!». Сашко не любив засмучувати маму, а вона дуже сердилась коли він забував їй подзвонити. Перед роботою потрібно буде ще занести речі в хімчистку, а це здоровенний гак на роботу. «Нічого, один день можна піти довшою дорогою» -подумав він.
             Автомобілі заповнили вулиці, перші магазини відчинились і зграйки пішоходів почали гуртуватись перед світлофором. Звичайний ранок у великому місті. Сашко поспішав, він не хотів спізнюватись на роботу, а тут ще й треба іти довшою дорогою. Аж раптом він зупинився, щось із вітрини вхопило його погляд і не відпускало, він забувши поспішає, стояв як вкопаний дивлячись на неї. «Ова!..» - подумки промовив він. «Вона прекрасна!» - промайнуло в голові. Посередині магазинної вітрини, на самому видному місці, стояла висока ваза. Витончена ваза з біло-синім розписом із квітів і листків незабудки, що підкреслювали врочистість і дороговизну цього витвору мистецтва. У Сашка в дома також була ваза, яку йому подарували декілька років тому на одному з корпоративів, але була вона звичайна, як усі, порцелянова у крапочку, таких тисячі. Він ніколи б такої собі не придбав, але що поробиш, «дарованому коню в зуби не зазирають». А ця, ця особлива… "Я б кожного дня ставив у неї найкрасивіші квіти, вона б стала окрасою мого дому." Та він поспішав, помилувавшись ще трохи, рушив далі. Цілий день у його голові вештались думки про ранкову знахідку, робота валилась з рук, нічого не клеїлось і він забув подзвонити мамі. Коли Сашко повертався додому, магазин був вже зачинений, але ваза знову дивилась на нього крізь скло вітрини. «Треба неодмінно її придбати» - подумав він і пішов додому. Ввечері він довго не міг заснути, а під ранок йому приснилась вона, ваза в якій стояли прекрасні квіти, і він радів та був щасливий, що вона у нього є.
             Зранку він поспішив у магазин щоб придбати її, але нажаль на вітрині вази уже не було. Продавець сказав що її купив один підстаркуватий пан, як тільки магазин відчинили. «От халепа… І навіщо цьому старигану така прекрасна ваза.» -подумав Сашко, - «Він напевно поставить її високо на сервант і ніколи не поставить у неї квітів». Сашко дуже засмутився: «Чому так стається? Чому як тільки ти знаходиш те, чого шукаєш, воно висковзує з твоїх рук!». Він зателефонував на роботу, взяв відгул на один день, та з надією пішов по магазинах міста шукати схожу вазу, хоч знав, що такої більше не знайде... Так і сталось, провештався увесь день містом, вази він не знайшов, вона була одна така…
             Ще цілий місяць Сашко ходив ходив на роботу довгою дорогою, повз той магазин, де він бачив прекрасну вазу, з надією, що її поверне власник. Вона була особлива для нього. Весь цей час картав себе, за те, що впустив той шанс, і відклав купівлю на потім… Ваза часто снилась йому, і це єдине що тішило його. Сашко навіть поставив квіти у свою порцелянову вазу в горошок, що йому подарували, та все не те, ні радості, а ні задоволення, ваза як ваза, нічого особливого. «Одначе, коли я її не використовую, віднесу у ломбард» - вирішив він.
 Одного дня він загорнув у газету, свою вазу в крапочки і відніс найближчий ломбард.
«Ця хоч ціла, не те що...» - промовив менеджер ломбарду, тикнувши на стелаж з різним барахлом.
«Не може бути!» – в голос викрикнув Сашко. Серед хаосу товарів на стелажі він впізнав її, його омріяну вазу. У неї було надщерблена шийка, та це була вона, як і тоді зачаровувала погляд.
              Без жодних проблем він виміняв її на свою стару вазу в крапочки. Менеджер дико зрадів, що не потрібно було доплачувати за обмін, а Сашко обережно поніс її додому. По дорозі він придбав найдорожчий букет квітів, наповнив вазу водою, та поставив посередні стола у вітальні. Занурив квіти так щоб приховати надщерблений верх, і сів помилуватись навпроти.
          —  Як довго я тебе шукав! Ти прекрасна і неповторна. Ти моя…

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------
Collapse )

Про крихкі яблука.

      Нещодавно я помітив одну цікаву річ що стосується планшетів iPad mini(ну якось так вони називаються). У них дуже крихкі дисплеї. 8/10 знайомих власників яких продовжують користуються ними, хоч мають розбитий дисплей. І це не через те що у 8 моїх знайомих незграбні руки і вони не вміють поводитись з технікою, а швидше за все що компанія просто ненавмисно або ж навмисно не продумує основні вимоги до свого продукту. Якщо при невеликому натиску їхні дисплеї тріщать в прямому значені цього слова. Я навіть жартувати почав, що iPad mini продаються із вже розбитими дисплеями, і майбутній покупець може вибрати собі візерунок розбитого скла, а iPad mini з нерозбитими дисплеями дорожчі тому що це сюрприз і ти ніколи не знаєш який візерунок тобі попадеться.

      Перейдемо до суті проблеми. Дисплей планшета це його основний елемент, через нього здійснюється спілкування з користувачем. Як на мене цей елемент мав би бути найкраще продуманий, спроектований, надійний! Як гальма автомобіля чи пояси безпеки на атракціонах. Наразі маємо сумну ситуацію при навіть не великому падінні планшета, притисканні планшета чи навіть падінні на дисплей ключів мишки і т.п. дисплей крашеться і все труба діло, приходиться або викидати планшет або ж мучити очі і користуватись розбитим. Уявіть собі що ваша клавіатура престає працювати якщо ви дуже швидко, або сильно натиснули на одну кнопку, або випадково поставили на клавіатуру чашку, так це інколи може привести до поломки але все ж.       Прикладів можна невести дуже багато. Я згідний що якщо добре добанути по будь якій електроніці вона перейде в неробочий стан, та якщось вберегти від випадкових несильних пошкоджень можна ж. Виробники придумали чехли, але це те саме що плавати в гумовцях. Можливо так і задумано було спочатку. Гончар який робить посуду, що ніколи не розбивається, через декілька років залишиться без роботи. тому навіщо робити міцний дисплей iPad mini якщо через рік потрібно буде продавати комусь iPad mini 2.
Я вважаю, що виробнику потрібно більш серйозно підійти до прокатування та вибору матеріалів при виготовленні дисплею планшета, це його основна частина. За порадами можна звернутись до фірми CAT. J

Про сни і море.

    Миколі давно не снилось море. Та і як воно могло приснитись, коли востаннє він його бачив ще в дитинстві. Він взагалі дивувався як йому щось може щось снитись після 12 год робочого дня.
    -Наступний! Я сказав наступний… – голосно промовив Микола.
    Микола любив свою роботу, не далеко від дому, всього годину їзди на метро і ще годину пішки, не повний робочий день у неділю, а це майже як вихідний, а ще ці практикантки у коротких спідницях, котрі ніколи не закінчуються, і вічно вештаються коридорами. «У вітпустку би…» - так, але хто ж його відпустить, і вічна ця проблема з грошима. Тільки починаєш відкладати гроші на море, як на шкарпетці дірка вискочить, то зубний порошок закінчиться, а то й лампочка перегорить, з таким успіхом, на відпустку можна не розраховувати. Відпустка це добре, але більше за все він хотів побачити море, почути спів чайок на березі, вдихнути свіжого морського бризу, побачити як сонце тоне в океані янтарного обрію…
    -Пане мер, доброго дня! Проходьте… - Микола видавив скупу посмішку і взявся до роботи. Інтелігенція міста була частими відвідувачами у нього, як не як вони ж теж люди, ну принаймні ті яких він зустрічав, тільки воду любили теплішу. Бували й такі котрі багато розповідали про море. Їх Микола любив найбільше. Вони були засмаглі, і від них пахло морем, вічно щось белькотали про про теплий пісок, і пустотливі хвилі, але навіть після таких розповідей Миколі все одно не снилось море. Він уже почав підозрювати уряд у тому що ті зробили якусь диво машину, котра передає сигнал людям у голови щоб їм не снилось море.
    -Готово, Наступний. – гордо сказав Микола, задоволений проробленою роботою.
    Він хотів щоб йому приснилось море, але у снах він бачив лише роботу. Микола працював проктологом, Микола ставив клізми.

Спроба, перйший крок до недачі!

«Одна помилка не біда, біда коли усе життя помилка.»
Л. Костенко

      Ця мудра і водночас не зовсім проста для розуміння багатьох фраза бігає інтернетами і усі відразу стали розумниками, котрі почали зважувати усі свої помилки і чи вистарчить їм сил та духу не помилитись до кінця своїх днів. Не буду осуджувати нікого, бо мова піде не про людські життєві долі та вибір, а саме про помилки і чи існують вони взагалі.
НЕ ПОМИЛЯТИСЬ нас вчать зі школи, підкреслюючи червоною ручку, наші маленькі невдачі, але чи багато це дає? Чому нас навчить констатація того факту що ми ще помились? «дивись більше так не роби!» Краще б навчили нас підходів до рішень, зважувань усіх за і проти перед прийняттям рішення, є речі в житті які просто не можливо виправити і повернути назад, за які нам соромно, котрі картають нашу душу.
       Усі наші рішення будуються на знаннях і досвіді які ми здобуваємо. І чи помилка це, чи правильно прийняте рішення, в більшості випадків судження оточуючого середовища чи нашого сумління. «Правильне рішення» це лише одне з тисяч, мільярді можливих комбінацій у світі хаосу, і ми не можемо стверджувати, що правильний вибір лише один той що ми зробили, чи не зробили, можливо ця помилка  може стати застереженням від майбутнього неправильного вибору, або врятує нам життя. Тому фактично помилок для нас не існує, існує лише здогадка чи опис того що ми зробили. Осудження самого факту дії, якф має наслідок. «Як би як би на носі росли гриби» - ось як коротко можна перекреслити докори стосовно вчиненого не правильного вибору, а точніше просто сказати вибору. Усе наше життя це лише інертний потік, що тече по руслу подій, людей, досвіду, та знань які нас оточують. Ми не помиляємось бо ми не робимо вибору, вибір уже давно визначений, нам залишається лише усвідомити це і рухатись далі. А вже від того як ми приймемо цю істину залежатиме наше завтра. Як провести день, з ким провести ніч, і що зробити завтра щоб змінити майбутнє. І чи будемо ми робити помилки чи нарешті усвідомимо, що це лише подія одна із багатьох можливих що могли статись, та почати жити далі без докорів сумління, та биття у груди, «Чому так сталос, як я міг там протупити, це була помилка!».

JavaScript promises. You promise be polite!

Another example of use promises with native JS. Actually I'm using promises in Angular or node.js.

var count = 0;
function testPromice() {
var promiseCount = ++count;
var p1 = new Promise(function(resolve, reject){
    window.setTimeout(function() {
        resolve(promiseCount)
  }, Math.random() * 3000 + 1000);
    window.setTimeout(function() {
        reject(promiseCount)
    }, Math.random() * 3000 + 1000);
});
p1.then(function(data) {
    console.log("resolve1 " + data);
    return ++data;
}).then(function(data) {
    console.log("resolve2 " + data);
    return ++data;
}).catch(function(stat){
  console.log('reject ', stat)
})
}
testPromice();
testPromice();
testPromice();