Кінопауза.

Тут має бути фраза про те що я давно сюди не писав.
Останнім часом у прокат виходять десятки фільмів, відгуки критиків і фокус груп з попередніх переглядів обіцяють фільмам успіх на великих екранах, але виходить так що дійсно достойних фільмів виходять одиниці. В цьому пості я напишу декілька фільмів котрі я переглянув останнім часом і які реально вразили і запам”ятались мені. Боюсь що навіть зроблю декілька спойлерів, але не більше ніж у трейлерах до самих фільмів.

Collapse )

ВойТІвІТ!

              Рік підходить до закінчення і як годиться треба підбити підсумки просування в сфері ІТ. Час летить і навіть не здається що вже от почнеться новий – 2017 рік. По хронології, на початку минлого року я змінив місце роботи і пішов на позицію Full stack developer в компанію Rolique. Виходячи з принципів банальної логіки, якщо я досі тут працюю значить місце роботи мене повністю задовольняє.Collapse )

Вона

            Ранкове проміння, побившись крізь тло фіранок наповнило, світлом кімнату. Зрадливий будильник подав сигнал і час було прокидатись. Як і кожного ранку, Сашко, заварюючи каву, бурмотав під ніс плани на робочий день. «Зібрати документи, відправити заяву, зробити звітність» - усе як завжди, нічого особливого:  «Не забути зателефонувати мамі!». Сашко не любив засмучувати маму, а вона дуже сердилась коли він забував їй подзвонити. Перед роботою потрібно буде ще занести речі в хімчистку, а це здоровенний гак на роботу. «Нічого, один день можна піти довшою дорогою» -подумав він.
             Автомобілі заповнили вулиці, перші магазини відчинились і зграйки пішоходів почали гуртуватись перед світлофором. Звичайний ранок у великому місті. Сашко поспішав, він не хотів спізнюватись на роботу, а тут ще й треба іти довшою дорогою. Аж раптом він зупинився, щось із вітрини вхопило його погляд і не відпускало, він забувши поспішає, стояв як вкопаний дивлячись на неї. «Ова!..» - подумки промовив він. «Вона прекрасна!» - промайнуло в голові. Посередині магазинної вітрини, на самому видному місці, стояла висока ваза. Витончена ваза з біло-синім розписом із квітів і листків незабудки, що підкреслювали врочистість і дороговизну цього витвору мистецтва. У Сашка в дома також була ваза, яку йому подарували декілька років тому на одному з корпоративів, але була вона звичайна, як усі, порцелянова у крапочку, таких тисячі. Він ніколи б такої собі не придбав, але що поробиш, «дарованому коню в зуби не зазирають». А ця, ця особлива… "Я б кожного дня ставив у неї найкрасивіші квіти, вона б стала окрасою мого дому." Та він поспішав, помилувавшись ще трохи, рушив далі. Цілий день у його голові вештались думки про ранкову знахідку, робота валилась з рук, нічого не клеїлось і він забув подзвонити мамі. Коли Сашко повертався додому, магазин був вже зачинений, але ваза знову дивилась на нього крізь скло вітрини. «Треба неодмінно її придбати» - подумав він і пішов додому. Ввечері він довго не міг заснути, а під ранок йому приснилась вона, ваза в якій стояли прекрасні квіти, і він радів та був щасливий, що вона у нього є.
             Зранку він поспішив у магазин щоб придбати її, але нажаль на вітрині вази уже не було. Продавець сказав що її купив один підстаркуватий пан, як тільки магазин відчинили. «От халепа… І навіщо цьому старигану така прекрасна ваза.» -подумав Сашко, - «Він напевно поставить її високо на сервант і ніколи не поставить у неї квітів». Сашко дуже засмутився: «Чому так стається? Чому як тільки ти знаходиш те, чого шукаєш, воно висковзує з твоїх рук!». Він зателефонував на роботу, взяв відгул на один день, та з надією пішов по магазинах міста шукати схожу вазу, хоч знав, що такої більше не знайде... Так і сталось, провештався увесь день містом, вази він не знайшов, вона була одна така…
             Ще цілий місяць Сашко ходив ходив на роботу довгою дорогою, повз той магазин, де він бачив прекрасну вазу, з надією, що її поверне власник. Вона була особлива для нього. Весь цей час картав себе, за те, що впустив той шанс, і відклав купівлю на потім… Ваза часто снилась йому, і це єдине що тішило його. Сашко навіть поставив квіти у свою порцелянову вазу в горошок, що йому подарували, та все не те, ні радості, а ні задоволення, ваза як ваза, нічого особливого. «Одначе, коли я її не використовую, віднесу у ломбард» - вирішив він.
 Одного дня він загорнув у газету, свою вазу в крапочки і відніс найближчий ломбард.
«Ця хоч ціла, не те що...» - промовив менеджер ломбарду, тикнувши на стелаж з різним барахлом.
«Не може бути!» – в голос викрикнув Сашко. Серед хаосу товарів на стелажі він впізнав її, його омріяну вазу. У неї було надщерблена шийка, та це була вона, як і тоді зачаровувала погляд.
              Без жодних проблем він виміняв її на свою стару вазу в крапочки. Менеджер дико зрадів, що не потрібно було доплачувати за обмін, а Сашко обережно поніс її додому. По дорозі він придбав найдорожчий букет квітів, наповнив вазу водою, та поставив посередні стола у вітальні. Занурив квіти так щоб приховати надщерблений верх, і сів помилуватись навпроти.
—  Як довго я тебе шукав! Ти прекрасна і неповторна. Ти моя…     

Про крихкі яблука.

      Нещодавно я помітив одну цікаву річ що стосується планшетів iPad mini(ну якось так вони називаються). У них дуже крихкі дисплеї. 8/10 знайомих власників яких продовжують користуються ними, хоч мають розбитий дисплей. І це не через те що у 8 моїх знайомих незграбні руки і вони не вміють поводитись з технікою, а швидше за все що компанія просто ненавмисно або ж навмисно не продумує основні вимоги до свого продукту. Якщо при невеликому натиску їхні дисплеї тріщать в прямому значені цього слова. Я навіть жартувати почав, що iPad mini продаються із вже розбитими дисплеями, і майбутній покупець може вибрати собі візерунок розбитого скла, а iPad mini з нерозбитими дисплеями дорожчі тому що це сюрприз і ти ніколи не знаєш який візерунок тобі попадеться.

      Перейдемо до суті проблеми. Дисплей планшета це його основний елемент, через нього здійснюється спілкування з користувачем. Як на мене цей елемент мав би бути найкраще продуманий, спроектований, надійний! Як гальма автомобіля чи пояси безпеки на атракціонах. Наразі маємо сумну ситуацію при навіть не великому падінні планшета, притисканні планшета чи навіть падінні на дисплей ключів мишки і т.п. дисплей крашеться і все труба діло, приходиться або викидати планшет або ж мучити очі і користуватись розбитим. Уявіть собі що ваша клавіатура престає працювати якщо ви дуже швидко, або сильно натиснули на одну кнопку, або випадково поставили на клавіатуру чашку, так це інколи може привести до поломки але все ж.       Прикладів можна невести дуже багато. Я згідний що якщо добре добанути по будь якій електроніці вона перейде в неробочий стан, та якщось вберегти від випадкових несильних пошкоджень можна ж. Виробники придумали чехли, але це те саме що плавати в гумовцях. Можливо так і задумано було спочатку. Гончар який робить посуду, що ніколи не розбивається, через декілька років залишиться без роботи. тому навіщо робити міцний дисплей iPad mini якщо через рік потрібно буде продавати комусь iPad mini 2.
Я вважаю, що виробнику потрібно більш серйозно підійти до прокатування та вибору матеріалів при виготовленні дисплею планшета, це його основна частина. За порадами можна звернутись до фірми CAT. J

Про сни і море.

    Миколі давно не снилось море. Та і як воно могло приснитись, коли востаннє він його бачив ще в дитинстві. Він взагалі дивувався як йому щось може щось снитись після 12 год робочого дня.
    -Наступний! Я сказав наступний… – голосно промовив Микола.
    Микола любив свою роботу, не далеко від дому, всього годину їзди на метро і ще годину пішки, не повний робочий день у неділю, а це майже як вихідний, а ще ці практикантки у коротких спідницях, котрі ніколи не закінчуються, і вічно вештаються коридорами. «У вітпустку би…» - так, але хто ж його відпустить, і вічна ця проблема з грошима. Тільки починаєш відкладати гроші на море, як на шкарпетці дірка вискочить, то зубний порошок закінчиться, а то й лампочка перегорить, з таким успіхом, на відпустку можна не розраховувати. Відпустка це добре, але більше за все він хотів побачити море, почути спів чайок на березі, вдихнути свіжого морського бризу, побачити як сонце тоне в океані янтарного обрію…
    -Пане мер, доброго дня! Проходьте… - Микола видавив скупу посмішку і взявся до роботи. Інтелігенція міста була частими відвідувачами у нього, як не як вони ж теж люди, ну принаймні ті яких він зустрічав, тільки воду любили теплішу. Бували й такі котрі багато розповідали про море. Їх Микола любив найбільше. Вони були засмаглі, і від них пахло морем, вічно щось белькотали про про теплий пісок, і пустотливі хвилі, але навіть після таких розповідей Миколі все одно не снилось море. Він уже почав підозрювати уряд у тому що ті зробили якусь диво машину, котра передає сигнал людям у голови щоб їм не снилось море.
    -Готово, Наступний. – гордо сказав Микола, задоволений проробленою роботою.
    Він хотів щоб йому приснилось море, але у снах він бачив лише роботу. Микола працював проктологом, Микола ставив клізми.

Спроба, перйший крок до недачі!

«Одна помилка не біда, біда коли усе життя помилка.»
Л. Костенко

      Ця мудра і водночас не зовсім проста для розуміння багатьох фраза бігає інтернетами і усі відразу стали розумниками, котрі почали зважувати усі свої помилки і чи вистарчить їм сил та духу не помилитись до кінця своїх днів. Не буду осуджувати нікого, бо мова піде не про людські життєві долі та вибір, а саме про помилки і чи існують вони взагалі.
НЕ ПОМИЛЯТИСЬ нас вчать зі школи, підкреслюючи червоною ручку, наші маленькі невдачі, але чи багато це дає? Чому нас навчить констатація того факту що ми ще помились? «дивись більше так не роби!» Краще б навчили нас підходів до рішень, зважувань усіх за і проти перед прийняттям рішення, є речі в житті які просто не можливо виправити і повернути назад, за які нам соромно, котрі картають нашу душу.
       Усі наші рішення будуються на знаннях і досвіді які ми здобуваємо. І чи помилка це, чи правильно прийняте рішення, в більшості випадків судження оточуючого середовища чи нашого сумління. «Правильне рішення» це лише одне з тисяч, мільярді можливих комбінацій у світі хаосу, і ми не можемо стверджувати, що правильний вибір лише один той що ми зробили, чи не зробили, можливо ця помилка  може стати застереженням від майбутнього неправильного вибору, або врятує нам життя. Тому фактично помилок для нас не існує, існує лише здогадка чи опис того що ми зробили. Осудження самого факту дії, якф має наслідок. «Як би як би на носі росли гриби» - ось як коротко можна перекреслити докори стосовно вчиненого не правильного вибору, а точніше просто сказати вибору. Усе наше життя це лише інертний потік, що тече по руслу подій, людей, досвіду, та знань які нас оточують. Ми не помиляємось бо ми не робимо вибору, вибір уже давно визначений, нам залишається лише усвідомити це і рухатись далі. А вже від того як ми приймемо цю істину залежатиме наше завтра. Як провести день, з ким провести ніч, і що зробити завтра щоб змінити майбутнє. І чи будемо ми робити помилки чи нарешті усвідомимо, що це лише подія одна із багатьох можливих що могли статись, та почати жити далі без докорів сумління, та биття у груди, «Чому так сталос, як я міг там протупити, це була помилка!».

JavaScript promises. You promise be polite!

Another example of use promises with native JS. Actually I'm using promises in Angular or node.js.

var count = 0;
function testPromice() {
var promiseCount = ++count;
var p1 = new Promise(function(resolve, reject){
    window.setTimeout(function() {
        resolve(promiseCount)
  }, Math.random() * 3000 + 1000);
    window.setTimeout(function() {
        reject(promiseCount)
    }, Math.random() * 3000 + 1000);
});
p1.then(function(data) {
    console.log("resolve1 " + data);
    return ++data;
}).then(function(data) {
    console.log("resolve2 " + data);
    return ++data;
}).catch(function(stat){
  console.log('reject ', stat)
})
}
testPromice();
testPromice();
testPromice();

Handle event on change with $timeout

Today, I'm starting post some pieces of code which I developed and Its may be usable in future.
Example of code, on event change, when function vm.update() will be called if don't called vm.Change() during 1sec
var delay = false;
var timers = [];

vm.Change = function () {
 var promise = $timeout(function() {
  if(delay) {
    delay = false;
     timers = [];
     vm.update();
   }
 }, 1000);

  timers.push(promise);
 if(delay) {
   var timerId = timers.shift();
   $timeout.cancel(timerId);
 }
 delay = true;
};

Швидкісний потяг ІТ

Минуло трохи більше року відколи я повернувся до web-розробки. Прийшов час підвести невеликі підсумки, оцінити результати і побудувати плани на майбутній рік (план дій у мене уже давно побудовані в Trelо але вам про нього знати не обов"язково).
Отож, я повернувся до веб-програмування, уже маючи певний досвід  ще з часів мого студенства (близько 10 сайтів візиток) коли тільки починався веб-бум і як мене, тоді, за певних обставин просто викинуло із швидкісного потягу під назвою "ІТ", який тільки починав набирати швидкість на території України, я був упевнений що приклавши трішки зусиль зможу застрибнути і вільно почуватись серед досвідчених розробників. Насправді все виявилось трохи складніше ніж я очікував, "ІТ-потяг" уже мчав на повній швидкості і не дозволяв навіть наблизитись, тому я почав із маленких кроків. Пригадав HTML&CSS параленьно з глибоким освоєнням JavaScript. Калькуляторк, змійка, на JS з jQuery - це результати праці які додавали впененності, та це був тільки початок. Далі був Backbone.js + PHP&MySQL, признатись чесно хоч я і зрозумів суть model-view-colection-route, усвідомлення OOП прийшло дещо пізніше, було трохи муки this shit, але за допомогою наставника я це пережив. Навіть зібрав усе на Require.js. Та серверна частина на PHP уже була не актуальна і за рекомендаціями я узявся за Node.js, тут були повні мраки, хоча коли перейшов до фреймворка express усе стало зрозуміло і я сі дуже тішив, що зробив фотогалерею галерею по REST-у.

N.b. я на upWork та linkedIn

      Освоївши Node.js і пройшовши співбесіду на свій "перший" проект, від якого я відмовився, через малий рейт, я вирішив відкласти карєру в ІТ у довгий ящик, і продовжував розвивати свою справу. Та зробити двомісячну перерву, а тоді (тут слід зазначити вплив Romana&Oma) звільнився з роботи у школі і почав приділяти весь свій час на навчання web-розробки. AngularJS, Bootstrap, webpack, усе завертілось закрутилось, 6 днів на тиждень 14 год у день, зранку монтаж(весіль), тоді якись відеокурс, потім година англійської, тоді робота над власним проектом, далі онлайн курси по інтернету і так декілька місяців. Я навіть велосипедом не мав часу кататись. Не скажу, що до цього я не старанно вчився, але це було як хоббі, а зараз справа серйозна, відступати не можна.
      В результаті декількох співбесід, я зрозумів, що я нікому не потрібен, ніхто не хоче молодої крові, усім потрібний досвід в розробці хоч і невеликий. Так я потрапив на LA'Soft. Перший проект на Backbone.js & Rails де я зміг продемонструвати свої знання. Тут я вперше копнув у реальний проект з купою роботи, перекомпільованого CoffeScript і завдань, робота в команді і все таке. Довелось перейти на Linux (пишу цей пост звідси). Тоді з"явився замовник на проект Mindmap, я один на один із американцем, у якого було 1200 рядків коду JS, і без бек-енду. Довелось добряче розібратись з event в JS та DOM, попрацювати з Google API. В цей же час я проходжу курси MongoDB, HTML5 canvas і паралельно роблю свій проект на angulaJS "Cooker" з логування, і взаємодією з DB. Із Node.js справи у мене вже краще і це чудово, адже я повноцінно можу зробити APP від початку до кінця. Тут з"являється проект з Індії над яким я і зараз продовжую працювати декілька годин на тиждень. Проект охоплює кодування віде та розробку проектів в АЕ а також Web-app можливо тому мене і взяли, так як досвіду роботи із відео і АЕ у мене дуже багато.
    На дaний момент я front-end developer на проекті з AngularJS & Rails, oсвоюю нові методи і технології, поглиблюю знання в розробці на клієнтскій стороні. ІТ - почав приносити прибуток, хоч досі забирає дуже, дуже, просто нейомвірну кількість часу краще сказати увесь мій час. 90% вільного від роботи часу я витрачаю на навчання. І так буде ще протягом і цього року, щоб підняти рейт, і зменшити тривалість робочого тижня до 30год.
    Отож, в рік перший oсвоєні та вивчені(не можу судити на скільки добре) "фічі": js, jQuery, Backbone, Angular, Nodejs, mongoDB, Bootstrap, Git, less, Grunt. Трішки зачепив і Unit тестування, але цього року треба буде серйозно за нього взятись.

  

 Довелось докласти чимало зусиль і часу, щоб вхопитись за поручень останнього вагону потяга ІТ. Та дорога до "голови" потяга ще далека, також не слід забувати, що у вагонах повнісінько і інших пасажирів, тому наступний рік буде ще одним випробуванням. Хоча доживемо до літа побачимо.

«Закони example.OMa»

      Недавно мав прощальну зустріч з одним із моїх найкращих друзів, товаришів  Oma він же Володя Коман. Володя, разом із його чарівною дружиною Олею полетіли в штати, на довгий період. Хоч ми з ним уже і розлучались на довгий час, коли він їздив на навчання,  але цей раз усе серйозно. Сім’я, робота в іншій країні - це надовго. Та мова піде про те, чого навчив мене Ом, сам про це не підозрюючи. Я спробую сформулювати декілька «законів Ома».
          «Ніколи, за жодних обставин, не впадай в емоції, усе можна вирішити з розумом» - я ніколи не бачив щоб Ом показово демонстрував свої емоціїю Так, він сперечався, злився, переживав і навіть наводив шалений кіпіш, але це були короткострокові випади і досить швидко прийшовши до тями, він одразу ж вмикав голову і починав думати як вирішити те чи інше питання. Без депресій, ниття, жалібних промов, істерик, просто, - «що можна зробити щоб усе залагодити». Емоції ведуть до нерозсудливих вчинків котрі мають інколи дуже негативні наслідки, емоції заваджають голові думати. «Окей, що далі?» «Так треба придумати що з цим робити».
           «Не забувай дякувати». Так, цього вчать батьки і навіть у школі, ну і багато релігій, але Ом робив це по особливому. Ти міг йому розповісти про хорошу книжку, чи кіно, а він прочитавши  її, чемно, через рік, «подякує» за хорошу ремомендацію:) Подяка - це не матеріальна винагорода, яка приносить приємність доброчинцю і дає тобі усвідомлення, що ти «забовязаний» перед цією людиною. (тут в сенсі, що людина зробила щось хороше для тебе витративши свій час і сили, і ти маєш відповісти їй взаємністю).
      «Ніколи не жалій за грошима витраченими на себе», це така дивна штука, особливо для студентів. «Ох, ти Йопсіль-Момсіль (це також його вислів) скільки вчора прогуляв, а так би сьогодні в кіно сходив, чи хоча б поїв.» Все логічно на що ж їх витрачати я не на себе. Собі також треба знати ціну.
      «Умій відключатись від світу, коли це потрібно». Ось чого бракує зараз нам усім, вимкнути фейсбук, ВК, скайп, і працювати над завданням. Дуже важко, абстрагуватись від усього цього, а Володя міг. Памятаю його перший відїз в Швецію коли він не відписував на жодні повідомлення, адже йому потрібно було вчитись, освоїтись на новому місці і рухатись вперед. Як Мессер, котрий піднімається в гору, не зважає на каміння, що летить у нього, Володя не зважав на усю цю соціальну істерію, твіти, смайлики, репости, рухався до своєї мети. (“чи мріють андроїди про електроовець”)
      «Не бійся труднощів, адже саме вони роблять з тебе людину. Будь «твердим тілом»». Мабуть не потребує пояснень, скажу лише, що Володя скеля, я Оля буде з ним у безпеці, а якщо стане важко то завжди є друзі які тебе підримають і допоможуть.
  А сьогодні у Володі день народження. Вітаю тебе і бажаю бути завжди в хорошому настрої і міцному здоров’ї, вірити у свої сили, прагнути до втілення мрій. Щоб на наступний день народження ти  гордо і впевнено сказав: «Я маю все, що хотів, чого бажав і про що мріяв!»